про мене

§  §  Сучасний директор школи, хто він? Вчитель, менеджер, посадовець ... Можна довго продовжувати ряд статусних позицій. Та сьогодні важко зрозуміти, хто ж він є, тому що серед калейдоскопу зображень, що змінюють один одного навіть протягом одного робочого дня, можна відчути себе і окриленою, і спустошеною, і творчою… Це вносить особливий колорит у відчуття дійсності і робить роботу на посаді надзвичайно важкою, але дуже цікавою.

     Волею долі занесло мене в дивовижне й невелике село Радіонівку, яке стало моїм життям. Воістину дивовижний край з унікальними людьми! Час летить швидко, і от я вже директор школи. Сталося те, що сталося. В той момент мені здавалося, що ось починається щось грандіозне в моєму житті, що доля дає мені шанс створити таку школу, про яку мріяла. Школу, де буде комфортно всім - і учням, і вчителям. 

     Відчути на собі відповідальність за педагогів, учнів, батьків у свої 35 років стало для мене своєрідним викликом долі й у той же час відкривало нові горизонти у моїй педагогічній діяльності. Я вбачала їх в тому, що, зберігаючи найкраще в школі, потрібно стати лідером для своїх вчителів, зберігаючи усередині себе трепетне ставлення до них.
         Я хотіла бути директором, чия влада не була б авторитарною, щоб мої стосунки з колегами будувалися на довірі і повазі. Розуміючи, що «влада - це тягар», як казав Іван Калита, я вірила, що вона давала мені можливість створити власний освітній простір у рамках школи і реалізувати свої власні уявлення про виховання та навчання як унікальний творчий процес, що забезпечить умови для самореалізації, самоосвіти, самовиховання учня і вчителя. 

Потрібно було чітко визначити свої світоглядні позиції і починати діяти, будувати свій власний шкільний світ. Я розуміла, що школа - це сходинки, по яким не можна рухатися вниз. Став на першу сходинку -  і вже пішов непереривним шляхом на гору, причому кінцевої зупинки на цьому шляху нема. Людина вчиться все своє життя, але точка відліку для кожного – школа.

     А для вчителів школа повинна стати не просто роботою, але і можливістю самореалізації, що приносить задоволення, бо тоді в роботі є сенс, коли ти можеш пишатися своїми досягненнями, а не просто заробляти гроші. Найголовнішим принципом своєї роботи я визначила свободу вибору як для вчителів так і для учнів. Пам'ятаючи про сутність гуманістичної психології К.Роджерса – орієнтація на особистість, яка є контролюючою ланкою в процесі прийняття рішень, я дозволила кожному у своєму  колективі стати самим собою. Так було легше визначити своїх однодумців і тих, хто ними повинен був стати.

     Свобода вибору давала моїм колегам можливість розвиватися в самостійно обраному ними руслі, самовдосконалюватися, вивчати нові освітні технології, ділитися своїм досвідом, своїми педагогічними знахідками. Я далека від думки ідеалізувати свій колектив: не всі хотіли робити те, що слід було робити вчителю обов'язково: вчитися, розвиватися, зростати. Але для мене було важливо витримати свій стиль - безоціночне, позитивне сприйняття іншої людини. Я не могла і не хотіла нав'язувати їм своє світосприйняття, так як без їх внутрішньої потреби розвиватися немає справжнього вчителя, а є просто «ремісник», урокодавець. Я хотіла дати їм зрозуміти, що вони можуть бути іншими: більш цікавими, успішними, вони всі дуже талановиті. Ми росли разом - я і мої вчителі. Підсумком моїх переконань, що свобода вибору є критерій прогресу, стало те, що у деяких творчих вчителів з'явилося адекватне бажання вийти за рамки школи і продемонструвати себе на районному та обласному рівнях.

§     На сьогоднішній день в школі злагоджено й творчо працює колектив однодумців – 20 учителів. З них 10 мають вищу кваліфікаційну категорію, 5 учителів мають звання «старший вчитель», 2 - "вчитель - методист". Професійно-педагогічна майстерність учителів школи постійно зростає, про що свідчать нові досягнення як учителів, так і їх вихованців.

Учителі школи є активними учасниками Всеукраїнських педагогічних конкурсів:

-         «Вчитель-новатор»

-         «Класний керівник року»

-         «Педагог-організатор року»

-         «Керівник гуртка року».

Творчі надбання учителів постійно друкуються на методичному порталі та учительському журналі Оn – line.

§     З чого розпочинається школа?

З посмішки вчителя, незабутніх уроків, з першого дзвінка, що треллю розсипається по золотому осінньому листю, або з останнього дзвінка, що стоїть вартовим в абсолютно інший світ, що таїться в куточках нашого серця, - світ шкільних спогадів.

         Сьогоднішню школу не порівняти з школою мого дитинства. Яскраві стіни, прикрашені роботами, тішать око, а картини на них відводять дітей по казкових дорогах в тридев'яте царство.

         Дзвенить дзвінок, і школа затихає. У затишних шкільних кабінетах йде вічне і в той же час для кожної дитини перше осягнення світу в усіх його проявах. Кабінети оснащені усім необхідним, щоб процес відкриття світу йшов найплідніше. По дорогах знань дітей ведуть досвідчені учителі, що не раз довели свою професійну компетентність і любов до дітей.

         Життя в школі з останнім дзвінком з шостого уроку не затихає, а б'є ключем. У спортивному залі діти захоплено грають у волейбол, з актового залу доноситься чудова музика - йде зайняття  гуртка народного танцю, в кабінетах учителі проводять предметні консультації, факультативні заняття, в початковій школі діти займаються самопідготовкою, в куточку відпочинку  юні шахісти розігрують партію. Словом, кожна дитина може в стінах школи знайти собі зайняття до душі і розвивати свої здібності.

         Наша школа співпрацювала з Корпусом Миру США в Україні. Два роки в нашій школі працювала волонтер Алексіс. Діти мали можливість долучатися до культури, звичаїв країни, вивчати її мову.

         Говорять, що без минулого немає майбутнього. Ниточкою між минулим і сьогоденням служить кімната бойової і трудової слави. Різноманітність експозицій свідчить про багатий фонд музею і копітку роботу учнів. Виховання приносить плоди лише тоді, коли школа і сім'я бачать один в одному союзників. Батьки є частими гостями в школі. Я маю на увазі не лише батьківські збори, але і спільні екскурсії, походи на природу, концерти, конкурси.

         Пам'ятаючи вислови Сократа : "В кожній людині сонце, тільки дайте йому світити", колектив учителів намагається дати кожному учневі пізнати свої можливості і запалитися. І хоча кожен – неповторний у своїй манері викладання, тактиці спілкування з дітьми, та всі вони з любов’ю віддають часточку своєї душі, вчать людяності і життєвим премудростям, долучають своїх вихованців до джерел духовності, збагачують скарбами і гуманістичними цінностями, вказують на високі горизонти національної свідомості, прищеплюють паростки історичної пам’яті та гордості за велич нашої країни.

Шлях до зірок пролягає через оптимальність і доцільність застосування сучасних новітніх методик і технологій, уміння креативно поєднувати традиційні підходи з інноваційними. Адже кожен у своїй роботі намагається віднайти щось нове, нетрадиційне, щоб учням було зрозуміло й дохідливо, цікаво й повчально.

Народна мудрість говорить: краще один раз побачити, ніж сто разів почути. Тому народні притчі перетворюються у практичні заняття-тренінги «Усе в твоїх руках», «Про ціль», «Банка життя», «Чашка й кава», «Життєвий урок», «Два вовки», «Учися вчитися»… А такі ігрові форми роботи як «Хто живе в моєму будинку?», «Будинок наших взаємин», «Влучити в ціль», «Як розпорядитися своїм життя?», «Моє здоров’я» … спонукають учнів до знань про щось невідоме, впевненості у власній значущості,  сприяють інтелектуальному і духовному розвитку школярів, зміцненню їхнього здоров’я. Так школярі набувають певного життєвого досвіду, де можна зробити висновок: правила гри можна змінити, але життя – це не гра. Не можна повторити вже зроблений вибір чи скасувати прийняте у минулому рішення; за кожен свій вибір у житті повинен будеш платити і часто ця плата буде перевищувати твої сподівання…

       Щоб добитися вагомих результатів – потрібно працювати й вкладати свою душу, як говорив В.Сухомлинський «серце віддаю дітям». А зорепадом інтелекту і творчості є учні нашої школи, які постійно беруть участь і перемагають у різноманітних конкурсах.

         Як же оцінити те, що пізнано, зроблено, вкладено в учнів? Кількістю призів і грамот? Виграними конкурсами? Напевно, і ними теж, але головні критерії для оцінок в іншому. У тому, що дозволило комусь з підопічних стати впевненішим в собі, здоровіше і міцніше фізично, красивіше зовні; що дозволило побачити в житті не лише своє покликання, але і потребу в ширшому наборі необхідних знань і умінь. Хтось піде далі за інших. Хтось з моїх послідовників в професійній майстерності обжене мене. Він виявиться ближчий до досконалості. У такому разі моя робота була виконана гідно.

§     Так хочеться, щоб у перших рядах української  інтелігенції були вчителі. Адже справжній інтелігент завжди йде на крок попереду обивателя. Його не влаштовує поверхневе ставлення до життя, він завжди спрямований до суті речей і явищ, до межі розуміння і участі в тому, чим він займається. Як складно директору в цьому плані. І як важливо саме тому дотримуватися суто людських заповідей: не топчи слабкого, не бійся сильнішого, не продавайся, не тремти перед начальством, не втрачай совісті на дрібному підлабузництві. Я це не в осуд кажу, а з досвіду особистого спілкування з багатьма розумними і добрими людьми.

Я - директор школи. А директор школи - це організатор освітнього середовища, вчитель, вихователь, це стратегічний і тактичний менеджер, адміністратор, колега, посадова особа, менеджер з персоналу й інноваційний менеджер, це дипломат, психолог, конфліктолог, толерантолог, правознавець, роботодавець, відповідач, позивач; він же економіст, бухгалтер, платник податків, ревізор, підприємець, а ще господарник, інспектор по техніці безпеки, санітарний лікар, будівельник, дизайнер, виконроб, годувальник... Все перерахувала? Напевно, не все, тому що директор - це, як кажуть в народі, «і швець, і жнець, і на дуді гравець». Але насамперед директор - це людина зі своїми плюсами і мінусами.

І я твердо впевнена, що не помилилася у виборі своє професії.